В. В. Колесов
Мова і ментальність Основні ознаки російської ментальності в мові
Обставини соціальної, політичного і культурного життя російських людей протягом останнього тисячоліття зумовили розвиток основних принципів світосприйняття та ідеології. Довгий період "двойничества" та світоглядного дуалізму, співіснування християнських і язичницьких рис позначився і на складанні "руської віри" (Slavia Orthodoxa), і на необхідності вибирати з двох бід меншу, і на протиріччях, що виникали між природним і соціальним середовищем проживання, і на підпорядкуванні суспільства державі. Такі в короткому перерахування тільки деякі особливості російського життя.
Фізично існуючи в тривимірному просторі, духовно російська людина перебувала в психологічному та ідейному дуалізм, а це і створювало культурну парадигму, яка постійно насичувалася все новими фактами і подіями. Двійкова опозиція в єдності з третім, не завжди "зайвим". Світ подвоєний у свідомості, він одночасно і освітлення, і ідеально вічний, але реально він все-таки троичен, і від людини залежить, чи буде ця троїстість рас-тро-єна або ус-троена, чи буде простір (в широкому розумінні - в тому числі і ментальний простір) метонімічні розширюватися суміжністю ряду як чин або стане рости ієрархічно вгору, нарощуючи міць і силу як сан. Йти вдалину або рости вгору - постійний вибір російської людини, протилежність між фізичною рухом і духовним зростанням. "Генна пам'ять" народу - його ментальність складалася століттями, грунтовно укладалася в словесному знаку, який обслуговував кожного відповідно до його особистим рівнем почуття чи інтелекту: у казці для маленьких, у прислів'ях для нетямущих і в кожному окремому слові, таємничу силу якого міг розкрити тільки мудрий.
Розглядаючи особливості російської ментальності в тому вигляді, як вона представлена у фактах мови, не слід розуміти справа так, що тільки і саме росіянам властиве те чи інше властивість почуття, розуму чи характеру. Однак для стислості будемо наводити порівнянь з ментальністю інших народів (= мов); це справа майбутнього.
Якщо шлях розвитку російської ментальності простежити на досить великій дузі історичного руху думки, легко виявити саму загальну закономірність: російське самосвідомість відображало реальні відносини людини як до себе самого, так і до іншої людини і до світу взагалі. Власний сором, жалість до іншого і благоговіння перед божим світом - одне й те ж почуття, але звернене в троичность існування. Особисте самосвідомість ніколи не виходить за межі колективного, соборної, відкладаючись в термінах мови і потім, будучи визначено, поступово згущується в науковій рефлексії про народну речемислі. Це було ясно вже слов'янофілами - першим, хто хотів позначити специфічні особливості російської ментальності в категоріях і формах мови.
Слов'янофілів легко заперечити і висміяти, тому що в основі їх філософствування лежить поетично самородне слово, не висушене ще до тонкощі поняття-терміна. Така вихідна точка російського філософствування: відштовхуючись від слова, через поезію і белетристику, потім - через публіцистику, до кінця минулого століття воно оформилося в перші філософськи закінчені системи.
Читаючи своїх філософів, російська людина ловить себе на думці: все це я вже знаю, а тому і безумовно згоден з більшістю викладених тут ідей. "Своїм нічого не потрібно доводити", - зауважував з цього приводу Микола Бердяєв, але разом з тим "не можна нічого зрозуміти не" моє "", - додавав Василь Розанов. Цю думку варіюють російські письменники, виправдовуючи свою манеру викладу, афористично стислу і поетично ємну. Вони ніби натякають на добре відому істину, приховану в етімоне російського слова. "Якщо потрібно щось доводити, доводити нічого не треба", - це слова Дмитра Мережковського добре виражають феноменологію російської свідомості. Нічого не потрібно доводити логічно, тому що логічні операції роздрібнюють цільне тіло істини і створюють ілюзію знання, пригнічуючи природний порив людини до пізнання.
А пізнання здійснюється у мові і через слово.
Пригадаймо характерні особливості російської мови, так чи інакше відображають ментальні ознаки свідомості. Адже і "слов'янство є виключно лінгвістичне поняття. За допомогою мови особистість виявляє свій внутрішній світ". Так стверджував видатний філолог і філософ Микола Трубецькой в 1930-і рр..
1. У центрі російської граматики знаходиться не ім'я, що виражає стійке поняття, а глaгoлf позначає в висловлюванні дію і в предикаті виражає щось нове, що несе в собі думку. Саме з дієслівних основ "знімаються" абстрактні значення нових слів і створюються абстрактні імена типу мислення, чи дія - за допомогою самих різних суфіксів, яких накопичилося чимало. Ми говоримо одяг, тому що слід одягнутися, їжа - нею слід харчуватися, маєток, який можна мати.
2. Російська мова чітко розрізняє час внутрішнє і зовнішнє час, тобто категорію дієслівного виду і категорію дієслівного часу. Об'єктивно дія протікає незалежно від позиції мовця, і дієслівний вид передає різні відтінки тривалості або завершеності дії (писав-написав - підписується - понаписував і т.д.). Точка зору мовця визначає те ж дію щодо моменту мовлення: минуле, сучасне і майбутнє, причому (що природно) сьогодення не має форми доконаного виду, оскільки даний триває, а майбутнє не можна передати за допомогою простого недоконаного виду (пишу - напишу). Суб'єкт і об'єкт дії розведені в свідомості через дієслівну форму, яка за допомогою іншої категорії-категорії застави - ще більше уточнює характер співвідношення між суб'єктом і об'єктом (я пишу лист-лист пишеться мною).
3. Якість сприймається як основна категорія в характеристиці речового світу; якість, а не кількість приваблює закінченістю і різноманітністю райдужних форм; через ознака виявляється кожне нову якість, що привертає увагу своєю неповторністю; абстрактні імена також утворюються за допомогою ад'єктивних основ, а самостійна категорія імені прикметника формується в російською мовою, починаючи з найдавніших
часів. Це було важливо в експлікації ознаки "якість". Виділивши самостійну граматичну форму для вираження змісту поняття (видів при загальному роді, вираженим іменником), створили зручний засіб для відтворення аналітичних "понять": білий будинок, жовтий будинок, великий будинок, торговий дім і т.д. - Оскільки термін будинок сам по собі не поняття, а символ, і як такий вимагає розкриття за допомогою визначення.
4. В якості зв'язкового і предикативно осмисленого виступає дієслово бути, а не дієслова мати або хотіти, як у багатьох європейських мовах. Установка на дієслово битійственного значення багато в чому визначила характер російської філософії, про що не раз говорили російські філософи. Ідеально буття і побут лежать в основі російської предикативного зусилля думки, тоді як форми володіння і особистого побажання знаходяться на другому плані свідомості.
5. У російській мові немає артиклів, що, у свою чергу, призвело до розмивання меж між узуальним вживанням імен. Якщо англ, a table пов'язано, головним чином, з вираженням поняття про столі або подання про нього ж, те ж слово з певним артиклем the table вже цілком виразно вказує конкретно на даний стіл, на цю площину столу, на цю стільницю, на предмет. Прояв категорії "визначеність - невизначеність" дублюється в російській мові протиставленням двох типів прикметників: будинок бел - білий будинок; відмінність той же, що при різних артиклях.
Розведення в свідомості двох рівнів "семантичної зв'язки" - речі і поняття, як вони відображені в слові, робить англійця стихійним номіналістом, тоді як деяка розмитість кордонів між річчю і поняттям про цю річ у росіян прямо-таки направляє їх у бік "реалізму". На перший погляд несподіваний, цей висновок цілком виправданий історично, не випадково питанням цим цікавився Олександр Потебня, а із західних вчених - автор семантичного трикутника Г. Фреге. Так, "думка спрямована словом", і ці слова Потебні ніколи не втратять свого значення.
6. Невизначеність висловлювання з великою кількістю невизначених займенників і різних синтаксичних конструкцій (наприклад - безособових пропозицій) у свою чергу підвищує ступінь ухильності і розмитості російської думки, що як би ковзає по яскравості образу і лякливо цурається визначеності поняття. Сказати до кінця ясно-прямо - значить відкритися до часу і тим самим обеззброїти себе. Достаток прислівникових і займенникових форм допомагає до часу сховатися за словом: "Росіяни говорять голосно там, - з іронією помічав Олександр Герцен, - де інші говорять тихо, і зовсім не говорять там, де інші говорять голосно". Це риса своєрідної скромності і смиренності, невпевненості в тому, що твоя думка, виявлена в слові, може бути комусь цікава. Дуже небезпечна властивість, не раз утрудняло російським сформулювати свої надії та сподівання.
7. Сором'язне ухилення від метафори також визначається основний установкою словника на метонимические переносні значення слові. Кожен тлумачний словник зазначає ланцюжка метонимических зсувів сенсу в російській слові, побудованих за відомим типом "Це той дім, який побудував Джек": дорога - смуга землі, по якій проходить рух> рух по смузі землі, по якій ... > Напрям руху по смузі землі, по якій ...> мета спрямованості руху по ... і т.д. Але метафоричні пере-
носи розцінюються як індивідуально авторські, що не завжди придатні для загального користування. Це - відмова творити в слові: за допомогою метонімії легко витлумачити традиційний символ - метафора створює нові символи, а це (в індивідуальному виконанні) - єресь.
8. Категорія одухотвореності - залишок стародавнього язичницького анімізму-також перешкоджає створенню оригінальної авторської метафори, зрозуміло, такий метафори, яка була б зрозумілою іншим носіям мови. У риторичному сенсі це - уособлення, яке природно присутня в самій граматичній формі і в метафоризації не потребує. Можна сказати: бачу мерця або бачу труп - і тим самим метафорично висловити своє ставлення до "позбавленому душі" у даний момент або до "обрубка поваленого дерева" (первісний значення слова труп). Категорія одухотвореності, що поширюється тільки на імена чоловічого роду, мало відома давньоруському мови як категорія; так і в наведеному прикладі бачу труп - метонімія на основі метафори, людини порівнюють зі знищеним деревом. Російська думка одухотворяє, несподівано оживляючи, все цінне, чому надається особливий сенс. Сучасний школяр може сказати я з'їв Снікерса з особливої поваги до шоколадці, прославленої в рекламі.
9. Чемна ухильність проявляється і в тому, що слов'янський імператив не є, власне, владним нахилом, він сходить до стародавньої формі оптатива - пожелательного способу. Ставлення до іншого проявляється не у нахабному наказі або хазяйському заборону, але у побажанні, що висловлюване буде прийнято до відома. У відомому сенсі пожвавленням цієї форми стає в наш дні широке поширення формул типу хотілося б, щоб ..., деякі, от, кажуть, що ..., я як би сказав? і т.д.
10. Зовсім навпаки, у відношенні до себе самого російська людина надмірно категоричний, свою власну думку він визнає за істину в останній інстанції, що з XVI ст. вражало іноземних спостерігачів російського побуту. Іноземець обов'язково обмовиться: мені здається, що ..., я думаю, що ..., здається, ніби і т.п., в той час як російська, користуючись формами рідної мови, будує своє висловлювання без допомоги будь-якого роду Шифтери, оскільки категоричність особистої точки зору не вимагає, на його погляд, жодних пом'якшень: я ж казав! Російському в його мовних формах не потрібно обумовлювати конкретну модальність свого висловлювання, вона міститься вже в конструкції його фрази. Наприклад, недостовірність або неясність інформації передається за допомогою різних типів односкладних, при невираженний суб'єкті мови, пропозицій, що особливо помітно в російських приказках: курчат по осені рахують, бути бичку на мотузочці, тихіше їдеш-дальше будеш і ін
11. Категоричність самоствердження і побутової нігілізм знаходять собі підтримку в здатності російської мови будувати заперечення таким чином, що кожне окреме слово висловлювання заперечується саме по собі: ніхто нікому ніколи нічого не винен! Англієць або француз застосує тут одне-два заперечення, швидше за все при об'єкті, заради якого і зроблено подібну заяву. Плеоназм як особливість російської мови - дуже серйозна проблема і в наші дні. Плеоназм проявляється в самому різному вигляді, ускладнюючи мова непотрібними визначеннями, але разом з тим і допомагаючи підсилити вислів
емоційно: основна установка на те, щоб переконати, а не довести, оскільки "очевидність тільки тоді не вимагає доказів, коли вона очевидна", - зазначив у цьому зв'язку Микола Трубецькой.
12. Категорія стану, також притаманна російській мові, здається дивною, тому що явлена тільки в мові. У граматиці це вживання прислівників або модальних слів, або настільки ж другорядних форм - але в діалозі це завжди вираження особистого переживання зовнішніх подій: мені шкода ... як соромно!, нічого не можна ... Ніякої предикативной зв'язку немає, дія не позначено. Це стан душі, в почутті переживає подія.
13. Всі останні особливості російської мови, на основі ментальності формують буденна свідомість російської людини, виділяються загальною установкою на характер спілкування: як типовий прояв речемислі у всіх випадках переважає не монолог-роздум (який сприймається як ознака невиправданої юродивого), а активно протікає діалог, в якому і народжується обопільно прийнятна думка. Тоді емоція переконання важливіше логіки докази, оскільки і призначення подібного діалогу зовсім не в передачі інформації, не комунікативний аспект мови здається істотно важливим у діалозі, а речемислітельной. Думка соборно народжується в думі, з тією тільки різницею, що індивідуальна думка тільки спрямована словом, тоді як спільна дума здатна і будувати слово. За старим відмінності змісту слів, мислить кожен сам по собі, думу ж думають разом, і дума - важливіше думки, вона, як втілення особистої думки, освячена визнанням усіх інших. Правда своя засвідчується правдою співрозмовника, і з цього моменту стає істиною для всіх.
14. Мова йде саме про діалог як основної форми мислення. В історичній перспективі розвитку мови третій завжди зайвий. Займенник третьої особи він, вона, воно, вони формується досить пізно і до цих відчувається як споріднене вказівному у значенні "той, другой1, який знаходиться далеко, поза діалогу. І сьогодні у вульгарному вираженні - запрошенні випити: третім будеш? - Звучить туга напарника, який в силу необхідності повинен вдаватися до сприяння стороннього, третього. Дієслівні форми в сьогоденні і в минулому часі, як багато їх було, довгий час не розрізняли форми другого і третього особи, тому що в конкретному діалозі третій не брав участі, а висловлюватися про відсутній ні добре, ні погано не було прийнято до XVII ст.
15. Збірна множинність об'єктів (нерозчленована множинність) особливо добре представлена у ставленні до людей, до спільноти, яка ціннісно сприймається у своїй цілісності: народ, натовп, полк, люди ... Численні форми множини зберігають вихідний сенс збірності або нерозчленованої множинності, що характерно спеціально для імен чоловічого роду, пор.: Брати, брати, брати, також листи-листя, волосся (пучком всі разом) - волосся (волоски окремо, їх можна розчесати ) і т.д., включаючи міста і городи.
16. Поступово відбувалося інтенсивне відділення парадигми однини від парадигми множинного, в якій закінчення вже не розрізняють імена по граматичному роду: стіл - стіна в однині, але співпадаючі закінчення у множині (столів, стін і т.д.).
Відбувається розведення речового та понятійного значень у слові, причому близьке до поняття значення зазвичай пов'язана з формою однини, а абстрактні імена взагалі виступають тільки в цій формі. Розведення сенсу відбувається і за формами: дух чи навіть Дух, але парфуми та парфуми. На розрізненні форм множинності формується категорія визначеності, в якій потребує усна мова, звичайно широко використовує, наприклад, акцентні маркери мови, пор. вже наведені форми типу волосся - волосся з протиставленням за ступенем визначеності щодо об'єкта.
17. Сходження "за родами" призводило до породження все нових і нових гиперонимов, і цей процес постає як безперестанне відтворення символів у момент втілення концептів у змістовних формах слова. Можна говорити про різні види верби (їх багато, і кожен має своє ім'я), але можна сказати про рід верба (рід - він же один з видів: російська синекдоха). Але верба одночасно і вид кущів (їх також багато), які метонимическим напругою думки всі сходяться в більш великі пологи: кущі> рослинність> флора. Для російської ментальності характерно побудова синтетичних моделей висловлювання, що також відображає спрямованість до цілого, а не до аналітично даними його частинах. Навіть символічний образ постає тут як основна маніфестація поняття, "свого роду поняття", яке постійно відтворюється шляхом накладення образу на відомий символ. Неможливо дати визначення російськими словами доля, щастя, любов - бо це не поняття, а символи, символ не визначимо в судженні, його тлумачить герменевтика. Звернемо увагу: символ існує, а поняття про нього постійно відтворюється; мова тут - енергія дії, а не його результат.
18. Безособові, невизначено-особисті, узагальнено-особові та інші типи пропозицій створюють абсолютно неперекладне на інші мови уявлення про хиткому зовнішньому світі, який є свого роду відображенням світу іншого, реального, що існує в свідомості людини до зустрічі зі світом зовнішнім. Звідси численні конструкції типу про батарею Тушина було забуто у Лева Толстого, невизначені вирази на кшталт буває, добре, давай-давай і ін Такий невизначеності висловлювання сприяє і синкретизм спілок. Союз коли передає нерозчленовану ідею і часу, і умови, і навіть цілі (коли б життя сімейним кругом я обмежити захотів ...). Для російської свідомости умова взагалі краще причини-чисто зовнішньої, суб'єктивно визначається характеристики дії (Притчин Бердяєва), тому що на самій-то справі мета важливіше умови, тому і умова постає в російській фразі як словесно певна і позначена допоміжним словом причина. Щодо умови умовляються словом, тоді як причина є всього лише заднім числом приписане (приткнути, прив'язане) події або дії та ж сама умова.
19. Важлива історична послідовність у формуванні російських складних пропозицій. Вони були поступово, один тип за іншим, і умовні були найдавнішими по складанню. Типи придаткових згущалися в з'єднанні трьох ознак висловлювання: модальності, визначеності та предикативності. Розкидані в просторі мови, логічно незв фігури паратаксису знайшли логічну чіткість висловлювання, вибудовуючи семантичну перспективу висловлювання.
20. Нові типи словотворчих моделей розвивалися майже одночасно з формальної спеціалізацією різних типів складного речення (гіпотаксису). Складні слова стискалися в узагальнені за єдністю суфіксів лексеми, за допомогою яких вже легше було створювати довгі ланцюжки пропозицій. Складні слова були свого роду аналітичними поняттями. Доброчесність і благодійник розрізнялися як вираження змісту поняття (добро-і благо-) при спільності їх обсягу (-де [я] тел'). Суфікси дозволили узагальнити в загальній формі багато родові значення слів і тим самим скорочували складні слова, подвоєні поєднання і т.д. По-різному можна сказати про рух, але суфікс-ня об'єднає всі такі слова; по-різному можна сказати про суб'єкта дії, але суфікс-ник збере всі слова, які відносяться до даного типу.
Формально мова ставала простіше - змістовно ж все об'ємніший. Все ближче входила в концепт, висловлюючи його сенс.
Такі основні ознаки російської ментальності, притаманні в російській мові. Відзначимо головне: становлення ментальності визначалося розвитком самої мови. Звичайно, у загальному масштабі дій думку і мову розвиваються паралельно і спільно, але для кожної окремої людини, що вступає в ментальний простір народної мови, "думка спрямована словом". Це слова Олександра Потебні, але інший письменник, Михайло Пришвін, сказав не гірше: "Життя походить від слова" - теж. Така формула російського реалізму, який у своїх сприйняттях світу та рух думки виходить із слова з тим, щоб поєднати ідею думки і річ світу в їх загальному русі вперед і вгору.